На початку навчального року органи державної влади, громадські організації, активісти, лідери думок та просто небайдужі українці об'єдналися разом, щоб максимально привернути увагу молоді до проблеми булінгу.

Саме тому в рамках правопросвітницького проєкту Міністерства юстиції "Я МАЮ ПРАВО!" з 16 по 20 вересня буде проходити Всеукраїнський тиждень з протидії булінгу.

Під час Всеукраїнського тижня з протидії булінгу по всій Україні відбудуться правопросвітницькі заходи, спрямовані на інформування учасників освітнього процесу про запровадження адміністративної відповідальності за вчинення булінгу (цькування) та формування в суспільстві небайдужості до проблеми булінгу.

Офіційне відкриття Всеукраїнського тижня з протидії булінгу відбудеться у м. Києві 16 вересня.

Цього року маємо амбітні плани, тож слідкуйте за оновленнями. Ми віримо, що тільки разом зможемо змінити наш світ на краще!

#PaзомПротиБулінгу

Блог психолога: як розпізнати цькування у школі і запобігти йому

Олена Савинова Психолог

Цькування у школі може стати великою проблемою, тож для батьків важливо вчасно розпізнати ознаки булінгу, щоб допомогти.

Як почуватиметься ваш школяр серед нових або й колишніх однокласників, котрі набули, можливо, за літо нового досвіду чи помінялися, переживаючи так званий перехідний вік? Це питання хвилює батьків, можливо, більше, ніж зручність шкільної форми чи компетентність вчителів.

Багато хто вважає: якщо відносини між батьками і дитиною, та й загалом у родині, сповнені довіри, син чи дочка самі розкажуть, коли раптом щось буде не так. Тут криється найбільша помилка. Радше буває навпаки. Поважаючи своїх батьків, усвідомлюючи, як багато зусиль вони докладають, хороша дитина намагатиметься до останнього удавати, наче все добре, щоб не хвилювати тата чи маму.

І вже коли терпіти стає зовсім несила, так, що навіть думка про те, що треба йти до школи, викликає нудоту чи головний біль, як правило, зі сльозами й істерикою, прихована проблема виходить на поверхню.

Не постукавши, не заходити

Що має насторожити батьків? Син чи дочка, повертаються зі школи дуже агресивними, таким чином виміщаючи на найближчих заподіяні їм образи. Або навпаки замикаються у собі і в прямому сенсі - у їхній кімнаті і довго не йдуть на контакт. Не хочуть навіть їсти чи дивитися улюблені мультики. Можуть просто довго лежати, не перевдягаючись, в кращому разі з телефоном у руках.

Те, що хлопець 9-13 років зазвичай небагатослівний із батьками і на запитання, як там у школі, відповідає незмінне "нормально", є й справді нормальним. І не варто витягувати з нього подробиці того, що говорив на уроці той чи інший учитель. Або про що вони розмовляли сьогодні з однолітками. Коли ж дитина завжди роздратована чи депресивна, поговорити треба.

Ще один переконливий маркер - дівчина чи хлопець постійно шукають приводи, щоб не йти до школи. Болить голова, живіт, що може виявитися чистою правдою. Так тіло реагує на проблеми психіки. Може навіть піднятися температура. Ваша дитина ніколи не бере участь у позакласних заходах, не ходить разом з усіма на екскурсії, в походи. Майже не спілкується поза школою з однокласниками.

Я з тобою, що б не трапилося

Якщо ви помітили такі ознаки, перше, що ви маєте зробити - дати дитині зрозуміти, що ви завжди будете на її боці, підтримаєте її. Це вже потім ви розберетеся, хто перший почав, дав привід так поводитися, можливо, бажаючи виділитися, налаштував проти себе клас. Але в будь-якому разі ваше завдання - бути зі своєю дитиною.

По-перше, тому що крім вас у неї ще нікого близького немає (чоловіка, дітей, вірних друзів). По-друге, ви самі навряд чи є педагогами. Тож можете й не знати, як навести лад у дитячому колективі.

Блог психолога: як стати своїми для чужих дітей

Отже, якщо ваші син чи дочка чомусь дуже не хочуть йти до школи, дозвольте їм залишитися вдома. Так у вас буде більше часу поговорити у невимушеному оточенні. Тільки наберіться терпіння і дайте можливість дитині самій розповісти те, що у неї наболіло. Коли дізнаєтеся, в чому справа, в залежності від того, як далеко все зайшло, вирішуйте, що робити.

Соціометрія булінгу

Варто, звичайно, поговорити із класним керівником і шкільним психологом. Якщо йдеться про ситуативний тимчасовий конфлікт, це одна справа. Коли ж дійшло до фізичного насилля чи, судячи з анкет психолога, ваша дитина опинилася у стані класного "вигнанця", з яким ніхто не хоче сидіти за однією партою, треба переводити її до іншої школи.

Багато хто запитує, чи варто боротися за репутацію своєї дитини в школі: влаштовувати збори зі з'ясуванням стосунків, говорити з батьками тих, хто ображає, погрожувати винуватцям булінгу. Заступатися і втручатися завжди варто - так ваша дитина бачитиме, що її доля не є вам байдужою.

Та чи принесе це вагомий результат - спірне питання. Бо у здоровому шкільному колективі із досвідченими педагогами за визначенням не мало б виникнути подібне ганебне явище - цькування одного багатьма.

Один за всіх, а всі - на одного?

Хто найчастіше і чому опиняється у становищі переслідуваного - теж окрема тема. Є таке поняття - віктимна поведінка чи віктимні нахили. Воно передбачає наявність у характері певних рис, що можуть спровокувати булінг. Може, ви виховуєте дитину занадто суворо або навпаки надто потураєте усім її забаганкам. Можливо, ваш син чи дочка невпевнені у собі, сором'язливі, інтровертні.

Але це аж ніяк не означає, що вони повинні бути тими, кого цькують. Поясніть дитині прості правила: не робити того, чого вона не хоче, але лише чого від неї хочуть інші. Не заробляти дешевий авторитет, намагаючись комусь сподобатися, залишатися собою. Вміти спокійно і чемно відмовляти, обстоювати власну точку зору. Поважати інших, намагатися їх зрозуміти. І тоді все у неї складеться як треба.

Потрібно домовлятися

І, схоже, саме цього у багатьох бракує. У групі "Батьки SOS" у Facebook є десятки історій про конфлікти тих, хто проти, і тих, хто за внески, тисячі коментарів, та сповнених ненависті скрінів переписок з батьківських чатів.

"Це нормально, що є конфлікти, що не всі дорослі можуть домовитись. Але коли це переходить на особистісні образи, це вже цькування", - каже дитячий психолог Антоніна Оксанич.

На її думку, до цього вдаються дорослі люди через "психологічну незрілість", дитячі травми та нереалізованість у власному житті.

"Це схоже на ефект "дідовщини". Ті, кого принижували та цькували у дитинстві батьки чи колектив, буде так само поводитися у дорослому віці з іншими", - каже пані Оксанич.

Водночас те, що про проблему булінгу в школах в Україні говорять дедалі частіше, експерт називає гарним сигналом.

Батьки ж, за її словами, мають зрозуміти, що заради дітей потрібно шукати компроміси і вчитися домовлятися.

Булінг у школі.

Жанна Безп'ятчукBBC News Україна

· 11 червня 2018

Слово за дорослими

Дорослі не зможуть ізолювати дітей від важких ситуацій і переживань. Це вічна й невід'ємна складова життя. Але вони можуть допомогти вирішувати й створювати максимально сприятливе для цього середовище.

Вирішувати, а не замовчувати чи заперечувати. Це особливо актуально в такому посттоталітарному суспільстві, як українське, наголошують експерти.

"Діти булять, бо шукають спосіб висловлення агресивних почуттів, а також через власні страхи ізоляції. У такий спосіб намагаються позбутися відчуття безпорадності", - пояснює дитячий психолог Юлія Ларіна в коментарі BBC News Україна.

Інколи діти роблять це, бо самі пережили насилля над собою або ж не розуміють, якими мають бути межі в стосунках.

"Сам винен", "стань на його місце", "будь вище цього" - найтиповіша реакція дорослих, яка призводить до хибних наслідків. Щоб припинити булінг, його треба визнати. Але в консервативних українських школах намагаються уникати конфліктних питань", - переконана Юлія Ларіна.

В українських школах педагоги замовчують проблему булінгу, бо бояться зайвих проблем, розслідувань, кримінальних справ. А то й не розуміють, що їм робити з цим усім. Іноді значення має, ким є батьки задіяних дітей, наскільки вони заможні чи впливові.

Психологи також наголошують, що в ситуацію обов'язково мають втрутитися авторитетні дорослі. Саме вони повинні дати зрозуміти дітям, що так поводитися не можна за жодних обставин. Жертвам булінгу це поверне відчуття опори й того, що іншим людям вони не байдужі.

"Проблеми нібито не існує. Коли вона викривається, то шкільній адміністрації здається, що це погано позначається на честі школи", - каже Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту досліджень екстремізму.

Його громадська організація проводить антибулінгову інформаційну кампанію "Шкільний терор Стоп".

"Виховання у нас формує не якісну, а кількісну особистість, тобто орієнтовану більше на меркантильні цінності: зарплата, метраж у квартирі. Люди питають, скільки твоя донька чи син заробляють. Ніхто не питає, чи щасливі вони", - зауважує Богдан Петренко.

І додає, що й батьки самі часто-густо не розмовляють з дітьми про те, що, приміром, означає бути щасливим.

Експерт звертає увагу на те, що найчисельнішою групою, на яку впливає булінг, є саме свідки. Діти зазвичай не вдаються до показового цькування без "глядачів".

Зрештою, у глибшому сенсі жертвами булінгу є всі діти: і ті, кого кривдять, і ті, хто це робить, і ті, хто пасивно чи активно за цим спостерігає. З усіма треба працювати, зокрема залучати дітей до спільної емоційно значущої діяльності.

В українських дітей формується звичка бути свідком булінгу й не реагувати або ж ще й заохочувати кривдників. І це позначається на психології уже дорослих людей.

А хто з нас хоча б раз у житті не був свідком булінгу?

BBC News Україна наводить поради психолога Юлії Ларіної в ситуації, коли булінг уже відбувається.

Якщо ви потрапили в ситуацію булінгу :

§ Визнайте, що ви берете участь, спостерігаєте або потерпаєте від насилля. Коли ми називаємо явище, отримаємо змогу про нього думати, як про щось конкретне.

§ Прислухайтесь до своїх почуттів: вам страшно, соромно, ви обурені, гніваєтеся, відчуваєте безпорадність, розгублені, тощо. Це допоможе заспокоїтися і вирішити, що робити далі.

§ Пригадайте, що ситуація приниження та насильства не є прийнятною. Жодна людина не має право принижувати чи завдавати болю іншим. Ви не повинні це терпіти.

§ Подумайте, з ким ви можете про це говорити; друзі, батьки, родичі, сусіди, колеги, шкільні вчителі, тренери, психологи, соціальні робітники, лікарі. В ситуації булінгу завжди потрібна допомога.

§ Почніть вивчати цю тему. Є достатньосайтівз чіткими рекомендаціями, як вчиняти в ситуації булінгу батькам, дітям, вчителям.

§ Продумайте стратегію дій саме для вашої ситуації та почніть поступово її втілювати. Головне, заручитися підтримкою та рухатися вперед.